На благословенній Добровеличківській землі в селищі Піщаний Брід розташована Загальноосвітня спеціальна школа-інтернат, що сьогодні є рідною домівкою для сотні своїх вихованців, а за всю історію свого існування дала путівку в життя тисячам дітей. Радують око світлі навчальні корпуси, затишні спальні кімнати, ігровий майданчик, сучасний комп’ютерний клас. Самовіддана праця педагогічного колективу, невпинна турбота, увага, без перебільшення, справжня материнська любов вчителів і вихователів до своїх учнів, створюють в школі-інтернаті дивовижну атмосферу, покликану навчити жити таких непростих вихованців..

Важко уявити, що цьому сучасному навчальному закладу вже виповнилося 50 років. В далекому 1962 році за постановою Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих в селі Піщаний Брід була заснована допоміжна школа –інтернат з кількістю дітей 200 чоловік. Перший колектив вчителів був запрошений з масових шкіл.

28 серпня 1962 року Піщанобрідська допоміжна школа-інтернат відкрила двері для своїх перших учнів. Та з кожним днем прибувало все більше і більше дітей. Можна було чути і дикий крик, і плач, і сміх, і тільки чутка душа педагога могла зрозуміти, кого вона буде вчити і виховувати.

Дуже важко було першим працівникам школи, треба було докласти титанічних зусиль, щоб налагодити ефективну роботу.

Пройшов який час і з розрізненої маси дітей, вчителів, вихователів, технічного персоналу сформувався міцний шкільний колектив. Для того, щоб це стало можливим, треба було мати справжнього керівника, невтомного господарника, з добрим серцем, сильним характером і сталевою волею. Саме таким був перший директор Піщанобрідської допоміжної школи-інтернату Андрійчук Яків Лазарович.

Перед ним стояло непросте завдання: приміщення військкомату, райвиконкому, бібліотеки, підсобні приміщення перетворити на шкільні класи і спальні для дітей. І йому вдалося забезпечити усі необхідні на той час побутові і житлові умови для повноцінного життя вихованців інтернату.

Методичну роботу очолила Науменко Любов Василівна, завгоспом став Ржепішевський Іван Григорович, першим лікарем - Малімон Георгій Іванович. Саме на них і спирався у своїй роботі перший директор –Яків Лазарович Андрійчук.

Колосальна робота працівників інтернату увінчалася успіхом. Винагородили їх поїздкою до Москви. Це була знакова подія в житті школи. Екскурсія відбувалася з 2 по 10 січня 1962 року. Люб’язно прийняли наших вихованців учні Московської допоміжної школи-інтернату. В ході екскурсії діти відвідали Кремль, Мавзолей, музей Леніна, історичний музей, а також прийняли поздоровлення від Діда Мороза на ялинках в Кремлі, Лужниках, Колонному залі будинку союзів, Палаці піонерів. В учнів інтернату і їх наставників залишилися незабутні враження від поїздки на все життя.

Коли Яків Лазарович залишив школу, директорами в ній по декілька років були:

Проценко Василь Васильович

Грабовський В*ячеслав Васильович

Курінна Вікторія Іванівна

Чолпан Петро Васильович

Завдання мали вони не з легких, непростою справою було відповідати рівню Якова Лазаровича. Адже він був і господар, і педагог-новатор і організатор колективу.

Теплими словами згадують колеги Проценка, людину чуйну і толерантну.

А директорство Грабовського найбільше запам’яталося різноманітними поїздками, походами, екскурсіями, що сприяли всебічному розвитку школярів.

В семидесяті роки школа переживала нелегкі часи, потрібен був керівник не на рік-два, а на тривалий час, який би міг продовжити справу Якова Лазаровича, націлити колектив на ефективне навчання і виховання підростаючого покоління, підготовку до життя випускників, адаптації їх в суспільстві. Слід було на новий щабель підняти професійне навчання, реконструювати виробничі майстерні, відкривати нові профільні групи.

І ось 1975 року на посаду директора була призначена логопед школи-інтернату – Скляренко Людмила Павлівна.

Колектив школи підтримав її починання, працювали наполегливо, під невсипущим оком завуча Варєньєва Віктора Михайловича.

Учбове підсобне господарство, яке забирало силу-силенну коштів ліквідували і осучаснили профільні групи. Інтенсивніше запрацювали сільськогосподарський профіль, взуттєвої та столярної майстерності, швейної справи.

На базі нашої школи проходили обласні семінари, змагання з виробничого навчання. До нас приїздили за досвідом з усіх куточків області, з Інституту удосконалення вчителів, Міністерства Освіти.

Та у 1981 році –Любов Павлівна Скляренко від’їжджає з Піщаного Броду.

От і знову задумався колектив кому доручити незавершені справи, хто очолить його і гідно поведе вперед. Це було під силу лише Галині Миколаївні Киструль. Сучасна добудова їдальні –це її заслуга.

Савченко Надія Яківна згадує час, коли очолила колектив. З якими труднощами їй довелося в буквальному розумінні «вибивати» гроші, щоб налагодити водопостачання у школі.

Вдячна долі Надія Яківна, що їй довелося працювати з вчителем будівельної справи – Кащеєвим В’ячеславом Олександровичем. За літо груби відреставрували, діти 1-го вересня 1985 року ввійшли в чисті, відремонтовані приміщення, не підозрюючи, яку титанічну роботу здійснили працівники школи під керівництвом Надії Яківни Савченко.

Працьовитість, творчість, наполегливість – ось кредо Надії Яківни. 22 роки вона пропрацювала заступником директора і пишається тим, що змогла осучаснити педагогічні ради, методичні об’єднання, на зміну одноманітним доповідям прийшли новітні технології, закипіло життя у школі.

І ось до школи знову повернулася Любов Павлівна Скляренко. І знову нові досягнення. Замість щорічного виснажливої побілки стін спалень і класів вапном прийшли шпалери. Поступово замінили пічне опалення у спальнях двоповерхового корпусу і навчального корпусу «через дорогу».

А Кащеєв В’ячеслав Олександрович з хлопцями побудував кожному класу побутові кімнати.

Задумів було багато у Любов Павлівни, аби фінансування. І ось настав знаменний 1991 рік, Україна здобула незалежність, але й постали нові виклики –виживав хто як міг, багато інтернатів не витримали випробування буремних 90-тих років - закрилися. Тяжкі були часи - зарплату не виплачували працівникам по 9 місяців, не виділялися кошти на харчування дітей. Ось в таких умовах працювали люди –та ніхто не покинув роботу. Всі згуртувалися навколо директора Любові Павлівни Скляренко.

Говорила вона: «Дівчата, настануть такі часи, що не знатимемо куди кошти подіти, а діти їстимуть, що захочуть, а зараз йдіть до кожного подвір’я і просіть, хто що дасть –картоплю, муку, консервацію…». І таке було, та наш інтернат вистояв, зберегли кількість учнів.

У 2002 році очолює школу Шаповал Ольга Іванівна.

Дуже багато залежить від керівника закладу. Він головний дороговказ для колективу. А коли з ним разом однодумці, працьовиті люди, це тільки на користь справі.

Та є ще люди, які стали справжніми символами Піщанобрідської школи інтернату.

Борис Миколайович Воробйов – незмінний вчитель фізкультури, парторг школи, керівник художньої самодіяльності. З ним ми об’їздили всі навколишні села, були в містах Помічна та Новоукраїнка на оглядах художньої самодіяльності.

Разом з Надією Яківною Савченко та її вихованцями створили зразковий танцювальний колектив.

Жоден захід в селі Піщаний Брід не обходився без учасників художньої самодіяльності під керівництвом Бориса Миколайовича Воробйова та хореографа Надії Яківни Савченко.

Галина Миколаївна Киструль – ось вона відповідальний директор, ось зразковий вчитель

Вишиті нею рушники знаходяться зараз в Канаді, Німеччині, Молдові, Росії. ЇЇ вироби були представлені на обласних, районних виставках.

Гладченко Олександр Сергійович – дійсно педагог від Бога. «Хочеш, щоб твоя справа не згасала, навчи її інших», - так завжди говорив він. У багатьох з нас збереглися вироби учнів школи під керівництвом Гладченка: стільці, кухонні дошки. Його учні ставали справжніми майстрами теслярської справи.

Кащеєв В’ячеслав Олександрович - наш незмінний будівельник, зразок педагога, який міг знайти підхід до будь-якої дитини. Після себе залишив збудовані побутові кімнати, склад харчових продуктів, груби, що дарували тепло за будь-якої погоди.

А завдяки зусиллям Віктора Микитовича відкрилася в нашій школі посада заступника директора з виховної роботи. Першими заступниками були Шаповал Ольга Іванівна і Поливода Ольга Миколаївна.

Ірина Федорівна Крейтор – шанований розпорядник.

Семидесяті роки виховали цілу плеяду сумлінних, відповідальних, дисциплінованих, відданих справі працівників.

Гладченко Валентина Андріївна – скромна працівниця, пунктуальна, відповідальна, безконфліктна. Навчала працювати не одне покоління вихователів. І завжди говорила: «Працюй з дітьми, не поспішай з доповіддю до директора, твою роботу і так помітять».

Тамара Лукьянівна Нерода – молодому поколінню слід повчитися у Тамари Лук’янівни самодисципліні, внутрішній організованості, виконавчій майстерності і вмінню передати ці якості вихованцям і колегам по роботі.

Кащєєва Ада Василівна – скромна працівниця. Колеги дивувалися, як Вам вдається підкорювати серця учнів, чому вони за вами линуть. А секрет Ваш був простий: «працюй так, щоб дітям не було нудно з тобою. Справу, яку виконуєш – знай досконало».

Любов Дмитрівна Щербина –талановитий вчитель та порадник молодим.

Галина Іванівна Марусенко – вчили молодих працівників, що не слід захоплюватися тільки роботою, треба знайти час і для відпочинку в санаторії.

Ніна Василівна Коцюбайло – як тонко відчувала дитячу душу. Як тактовно уміла згладити будь-який конфлікт, і в класі, і в колективі.

Так у чому секрет успіху колективу школи?!

І в 50 років – це колектив молодий, енергійний, висококваліфікований. Тут працюють ентузіасти-новатори, знані спеціалісти, «інженери дитячих душ», як говорив Сухомлинський.

У колективі не затримуються випадкові люди. Не місце тут байдужості і недбальству.

Недаремно говорять; «Хто пройшов горнило інтернатського загартування, тому в житті все під силу».

Бо у школі вміють все: і працювати, і творити, і відпочивати, і підтримати в тяжку хвилину.